Пором цей відходить від міста Тарифа, яке є найпівденнішою точкою Іспанії, і від Альхесіраса знаходиться за 100 км. Але своїм ходом добиратися до Тарифи не доведеться – у вартість квитка входить транспортування до її головного порту, де вас вже благополучно садять на заповітну пором.
Що ж до вартості, то ціна на квиток не дуже “кусаюча” – всього 42 євро. Принаймні для Європи це не дуже дорого.
Перед посадкою необхідно пройти прикордонний контроль, поставити печатку про виїзд. У моєму випадку все пройшло швидко і без зайвих питань, як і в багатьох інших – виїзд із Європи це не в’їзд, де можуть і помружити. Та й багатьох інших не затримували, штампували та відпускали.
Потім ми стали занурюватися на пором.
Що мені не сподобалося на вході – це маленька шафка з трьох полиць для валіз. Природно, що в нього все не помістилося, а так як я сильно не поспішав, то довелося ставити свої сумки просто поряд, притулившись до стіни.
А далі ми зайшли на борт.
Там був просторий хол, кілька барів з кавою, їжею та випивкою з обох боків, і купа народу, частина з якого вже вишикувалася в лінію на інший, марокканський прикордонний контроль. Там штампували ще швидше, ніж на іспанському контролі – марокканці є марокканці. Спритні хлопці.
Поставивши штампик про в’їзд до Марокко, хоч ми в нього ще й не в’їхали, всі попрямували займати вільні місця – їх у просторій залі було достатньо. Я сів біля вікна і спостерігав.
Ми рушили. День стояв ясний і спекотний, Іспанія почала повільно розчинятися в таємничій серпанку, берег її ставав все менш видимим, було трохи тужливо на душі – Європа, в якій я провів майже півтора роки, закінчилася, і залишилася десь там, по той бік Гібралтарського протоки.
Ну нічого, Марокко всі ці півтора року я очікував з дитячим трепетом, і за весь термін неодноразово подумки повертався в одну зі своїх улюблених східних країн, яку вперше вирішив відвідати за рекомендацією зовсім випадково.
Тож сум по Європі швидко відляг. Та й не сумував я, зізнатися, по ній сильно – не особливо мені й подобалося. В одній з наступних статей розповім вам докладніше про мою подорож туди – не пропустіть!
Ну а щодо Гібралтару – в якийсь момент ми вийшли у відкрите море, і берегів не стало видно взагалі. Я був дуже здивований, бо думав, що там лише 14 кілометрів (саме таку цифру мені завжди називали марокканці). Але за відчуттями було в 2,5 рази більше.
Плюс до всього, ми пливли до Танжера, найпівнічнішого порту Марокко, не менше години. Ну, може хвилин 50, але не менше. В цілому все було цілком комфортно, ніяких додаткових сервісів на борту.
На Гібралтарі рано чи пізно пішли сильні хвилі (адже там Середземне море зливається з Атлантичним океаном). Пішли вони зовсім несподівано, і також несподівано мене почало заколисувати. Раніше за собою подібного ніколи не помічав.
Ну а загалом, приблизно за годину з’явилися білі мечеті та споруди старовинної Медини міста Танжер. У мене відразу тепло розлилося в грудях – нарешті довгоочікуване Марокко.
Пам’ятаю свої відчуття після сходу з порома на танжерський причал – у мене наче душа стала на місце. У Європі з якоїсь містичної причини весь час було відчуття, що вона не на місці.
Дивне відчуття. Не дарма, мабуть, захід називають “бездушним” 🙂
Ось така історія мого перетину Гібралтару на поромі з Іспанії до Марокко.