Поїздка до Австрії на власному автомобілі стала для мене однією з тих подорожей, після яких залишається не лише багато фотографій, а й чимало практичного досвіду. До цього я вже їздив автомобілем країнами Європи, але саме в Австрії вперше довелося одночасно розбиратися з віньєткою, окремою оплатою тунелів, заправками, штрафами та навіть невеликою дорожньо-транспортною пригодою.
В’їзд до Австрії та моя перша помилка
До Австрії я заїжджав із Чехії трасою в напрямку Відня. Перші кілометри справили дуже хороше враження: якісний асфальт, зрозуміла розмітка, великі інформаційні табло та багато місць для відпочинку.
Але ще перед кордоном я зробив помилку — не купив австрійську віньєтку.
Я знав, що для автобанів вона потрібна, але подумав, що придбаю її на першій нормальній заправці вже в Австрії.
У результаті встиг виїхати на ділянку автобану, де віньєтка була обов’язковою.
Де саме я купив віньєтку
Зупинився я на заправці OMV біля Відня. Зайшов усередину та сказав працівнику, що мені потрібна віньєтка для легкового автомобіля.
Працівник запитав, на який термін вона потрібна. Оскільки в Австрії я планував провести лише кілька днів, мені підходила короткострокова віньєтка.
Для легкових автомобілів в Австрії доступні віньєтки на різні терміни, зокрема на 1 день, 10 днів, 2 місяці та рік.
Я обрав 10-денну цифрову віньєтку, яка коштувала приблизно €13.
Для оформлення потрібно було вказати:
- країну реєстрації автомобіля;
- державний номер;
- тип транспортного засобу;
- дату початку дії віньєтки.
Я кілька разів перевірив номер автомобіля, тому що помилка навіть в одному символі може створити проблеми під час перевірки.
Оплатив банківською карткою та отримав підтвердження покупки.
Здавалося, питання вирішене.
Але проблема була в тому, що до цього моменту я вже встиг проїхати частину дороги без віньєтки.
Як я дізнався про штраф за відсутність віньєтки
Приблизно через три тижні після повернення додому я отримав паперовий лист поштою.
Лист був пов’язаний із проїздом платною дорожньою мережею без чинної віньєтки. У повідомленні були вказані номер автомобіля, дата та час порушення, а також ділянка дороги, на якій автомобіль був зафіксований.
Там же була фотографія автомобіля.
Спочатку я подумав, що сталася помилка, адже віньєтку я купував.
Потім подивився на час фіксації та чек із заправки — і все стало зрозуміло.
Автомобіль був зафіксований до моменту покупки віньєтки.
Мені запропонували сплатити замінну плату приблизно €120.
Як я оплачував штраф за віньєтку
У листі були банківські реквізити та номер справи, який потрібно було обов’язково вказати під час оплати.
Я вирішив не затягувати.
Зайшов у мобільний банкінг та зробив міжнародний банківський переказ у євро за реквізитами, зазначеними в листі.
У призначенні платежу вказав номер справи та номер автомобіля.
Після переказу зберіг PDF-квитанцію.
На цьому питання закрилося, але це була досить дорога помилка: замість приблизно €13 за віньєтку довелося додатково заплатити близько €120.
Де я заправляв автомобіль і скільки коштувало пальне
Перший раз нормально заправитися я вирішив уже неподалік Відня.
Це була OMV на одному з основних маршрутів біля австрійської столиці.
Ціна бензину А-95 була приблизно €1,84 за літр. Дизель коштував приблизно €1,75–1,80.
Я залив близько 20 літрів бензину.
Вийшло приблизно:
20 × €1,84 = €36,80.
Після цього я звернув увагу, що на заправках безпосередньо біля автобанів пальне часто дорожче.
Тому наступного разу з’їхав з автобану в районі Вінер-Нойштадта (Wiener Neustadt) і знайшов ще одну заправку.
Там бензин коштував уже приблизно €1,67 за літр.
Різниця — близько 17 центів.
Якщо заливати 50 літрів, це вже економія приблизно:
50 × €0,17 = €8,50.
Після цього я намагався не заправляти повний бак на великих сервісних станціях безпосередньо на автобанах.
Як відбувалася оплата на заправці
На OMV усе було просто.
Я під’їхав до колонки, заправив автомобіль, запам’ятав номер колонки та пішов усередину.
На касі сказав номер колонки й оплатив банківською карткою.
На іншій автоматичній АЗС схема була трохи іншою: спочатку потрібно було авторизувати банківську картку в терміналі, вибрати колонку, а вже після цього заправляти автомобіль.
Тому я завжди мав при собі дві банківські картки та близько €100 готівкою.
Віньєтка є, але за тунель потрібно платити окремо
Після Відня мій маршрут проходив у напрямку Зальцбурга, а далі через Альпи.
Саме тут я вперше зрозумів важливу особливість австрійських доріг.
Наявність віньєтки не означає, що абсолютно всі ділянки автобанів уже оплачені.
Для деяких альпійських маршрутів існує окрема плата.
Мій маршрут проходив автомагістраллю A10 Tauern Autobahn, де розташовані великі альпійські тунелі.
Найбільше мені запам’ятався Tauern Tunnel — Тауернський тунель.
Його довжина становить понад 6 кілометрів.
Як я оплачував Tauern Tunnel
Перед платною ділянкою були великі знаки, тому пропустити пункт оплати було складно.
Я вибрав смугу для звичайної оплати карткою.
Під’їхав до пункту, приклав банківську картку до термінала, після підтвердження платежу шлагбаум відкрився.
За проїзд платною ділянкою A10 з тунелями я заплатив приблизно €15.
Важливо розуміти, що це була окрема оплата — моя 10-денна віньєтка її не замінювала.
Сам Tauern Tunnel справив сильне враження. Понад шість кілометрів їдеш фактично всередині Альп.
У тунелі я особливо стежив за швидкістю та дистанцією.
Там добре видно аварійні виходи, телефони, камери та інформаційні табло.
Ще один платний тунель — Karawanken Tunnel
Пізніше мені довелося їхати в напрямку Словенії трасою A11.
Тут розташований ще один відомий платний об’єкт — Karawanken Tunnel (Karawankentunnel), який з’єднує Австрію зі Словенією.
За нього також потрібно платити окремо.
Проїзд легковим автомобілем обійшовся приблизно в €9.
Я знову оплатив банківською карткою безпосередньо перед в’їздом на платну ділянку.
Тому тільки два платні альпійські маршрути додали до бюджету моєї подорожі понад €20.
Як я отримав штраф за перевищення швидкості
Другий неприємний сюрприз прийшов уже після подорожі.
На одній із доріг я їхав приблизно 115 км/год, хоча на цій ділянці вже діяло обмеження 100 км/год.
Знак я просто пропустив.
Камеру також не помітив.
Приблизно через місяць на домашню адресу прийшов ще один лист з Австрії.
У ньому були зазначені:
дата порушення — час — номер автомобіля — місце — дозволена швидкість — зафіксована швидкість.
Також було вказано, що під час визначення порушення врахована допустима похибка вимірювання.
За це перевищення мені призначили штраф близько €40.
Як я оплатив штраф за швидкість
Оплата була схожою на попередній випадок.
У листі були вказані:
- IBAN;
- BIC/SWIFT;
- сума;
- номер справи;
- термін, до якого потрібно здійснити оплату.
Я знову зробив SEPA/міжнародний переказ через банківський застосунок.
Особливо уважно перевірив номер справи в призначенні платежу.
Заплатив €40 та зберіг підтвердження операції.
Після цього жодних додаткових листів щодо цього порушення я не отримував.
ДТП в Австрії
Найбільш неприємна частина подорожі сталася вже наступного дня.
Йшов невеликий дощ. Я їхав регіональною дорогою неподалік Зальцбурга.
Попереду рух був досить щільним.
У якийсь момент автомобіль переді мною різко загальмував. Я також натиснув на гальма, але через мокру дорогу машина пройшла трохи далі, ніж я очікував.
На швидкості приблизно 15–20 км/год я торкнувся переднім бампером заднього бампера автомобіля попереду.
Одразу зупинився.
На щастя, ніхто не постраждав.
Що ми зробили одразу після ДТП
Спочатку ми переконалися, що ні водію, ні пасажирам не потрібна медична допомога.
Після цього увімкнули аварійну сигналізацію.
Оскільки автомобілі могли рухатися, після кількох фотографій їх положення ми переставили машини в безпечне місце, щоб не блокувати дорогу.
Потім уважно сфотографували:
- обидва автомобілі;
- державні номери;
- пошкодження крупним планом;
- загальний вигляд місця ДТП;
- дорожні знаки;
- розмітку;
- дорожнє покриття.
У моєї машини тріснув передній бампер і трохи погнувся номерний знак.
У другого автомобіля були подряпини та невелика вм’ятина на задньому бампері.
Чи викликали ми поліцію
Оскільки ніхто не постраждав, обидва автомобілі могли продовжувати рух, водії були згодні щодо обставин аварії та ми обмінялися документами, поліцію ми вирішили не викликати.
Перед цим я все ж уточнив у другого водія, чи він не наполягає на поліції.
Він відповів, що для такого невеликого ДТП достатньо правильно оформити документи для страхових компаній.
Якби хтось отримав травми, виникла суперечка щодо винуватця, один із водіїв відмовлявся надати документи або автомобіль створював небезпеку для руху, я б обов’язково звернувся до поліції.
Як ми оформлювали ДТП
У мене в автомобілі був European Accident Statement — європейський бланк повідомлення про ДТП.
Це виявилося дуже корисно.
Ми заповнили його разом.
Записали:
- дату та час ДТП;
- точне місце;
- державні номери автомобілів;
- дані водіїв;
- дані власників автомобілів;
- страхові компанії;
- номери страхових полісів;
- видимі пошкодження.
На схемі намалювали дорогу та положення двох автомобілів у момент зіткнення.
Я вказав, що мій автомобіль рухався позаду та зіткнувся із задньою частиною автомобіля, який був попереду.
Після перевірки інформації ми обоє підписали документ.
Я сфотографував заповнений бланк на телефон.
Також ми обмінялися номерами телефонів.
Чи повідомляв я страхову компанію
Так.
Я вирішив не чекати повернення додому.
Приблизно через годину після аварії зателефонував до своєї страхової компанії за номером, зазначеним у документах.
Пояснив оператору:
Я перебуваю в Австрії та потрапив у невелике ДТП. Постраждалих немає. Автомобілі можуть рухатися. Поліцію не викликали. Є заповнений European Accident Statement та фотографії.
Оператор зареєстрував повідомлення про страховий випадок і дав номер звернення.
Мене попросили зберегти всі фотографії та документи.
Пізніше я надіслав страховій фотографії пошкоджень, копію заповненого повідомлення про ДТП та дані другого автомобіля.
Чи міг я продовжувати рух після ДТП
Це було моє головне питання.
Перед тим як їхати далі, я уважно оглянув автомобіль.
Перевірив:
Фари — працюють.
Поворотники — працюють.
Радіатор — візуально цілий.
Антифриз — не витікає.
Масло — слідів витоку немає.
Колеса — не пошкоджені.
Бампер — не торкається коліс.
Капот — нормально закривається.
Я повільно проїхав кількасот метрів і перевірив керування та гальма.
Ніяких сторонніх звуків не було.
Тому вирішив продовжувати подорож.
Перші 20–30 км їхав обережніше, ніж зазвичай. Потім зупинився на парковці та ще раз перевірив автомобіль.
Температура двигуна була нормальною, рідина не витікала, тому я зміг продовжити маршрут.
Скільки в результаті коштувала моя подорож Австрією
Якщо приблизно підрахувати витрати, вийшло так:
| Витрати | Сума |
|---|---|
| 10-денна віньєтка | близько €13 |
| Бензин | €120–160 |
| Платна ділянка A10 / Tauern | близько €15 |
| Karawanken Tunnel | близько €9 |
| Паркування | €15–25 |
| Штраф за швидкість | близько €40 |
| Плата за їзду без віньєтки | близько €120 |
| Загалом | приблизно €330–380 |
Сюди я не включаю ремонт бампера після ДТП, оскільки це вже окрема історія зі страховою компанією.
Що я зрозумів після автомобільної подорожі Австрією
Після цієї поїздки я зробив для себе кілька простих висновків.
Віньєтку потрібно купувати до виїзду на австрійський автобан, а не після перших 10–20 кілометрів.
Також потрібно заздалегідь перевіряти маршрут. Навіть якщо віньєтка вже є, Tauern Tunnel, Karawanken Tunnel та деякі інші спеціальні платні ділянки можуть оплачуватися окремо.
Заправлятися безпосередньо на автобані зручно, але іноді дорожче. Якщо є можливість з’їхати на декілька кілометрів у місто, можна знайти дешевше пальне.
І ще одна річ, про яку я раніше майже не думав: у закордонній автомобільній подорожі варто мати в машині європейський бланк повідомлення про ДТП. У моєму випадку він дуже спростив оформлення аварії.
Попри два штрафи та невелике ДТП, Австрія залишила дуже хороші враження. Альпійські дороги, довгі тунелі, якісні автобани та гірські пейзажі однозначно варті автомобільної подорожі.
Але наступного разу я зробив би три речі ще до перетину кордону: купив віньєтку, перевірив усі платні тунелі на маршруті та поклав бланк ДТП разом зі страховими документами в бардачок.